Жили собі люди ( двоє), і даже не підозрювали про існування друг друга. А потім вони зустрілись, і між ними пробігла іскра і возгорілось пламя, хотя насправді то було просто фізічеське прітяженіє. Тогді вони своє минуле викинули у кошик, але дещо з того таки взяли з собою ( як, наприклад, дитячі комплекси) , і все стало сурйозно. Тепер вони казали: "я не можу без тебе жити", але зрозуміло, шо то брехня, бо раньше ж якось жили, і нічого. Та власне, вся соль повєствованія (воно, бачте, претендує на соль) в тому, як же отак вони собі існували, ходили у школу і по гриби, і не знали, шо десь є такий невимовно необхідніий тепер Петя чи Муся. А, може, як раз все відбувалось поруч. І Петя (чи Муся), вже всю пліш проїли і всі оскомини набили, а потім сталася дивовижа і вони покохали один одного. Чи це не чудо?